Даний звіт містить інформацію про відпочинок в Туреччині у квітні 2011 року. Місця перебування: Анталія - Кападокія (Гореме) - Анталія. Приблизний бюджет 500-600 євро з людини з перельотом. Наведені ціни проживання, вхідних квитків та ін.

08.04.2011

Виїхали зі Львова поїздом Львів-Харків.

09.04.2011

З залізнодорожного вокзалу викликали таксі до аеропорту Жуляни (~30 грн, якщо викликати по телефону).

Так як летіли ми Wizz Air-ом і мали лише один багаж на 4-ох, а все решта - ручна поклажа, то переживали чи дозволять нам взяти її в літак, через обмеження в габаритах 55x40x20 і масі 10 кг. Наші сумки в рамку не входили :), хоч є підозра, що і рамка в них замала. Також довелося всі ємності з одеколонами, шампунями, ножі і т.п. скласти в багаж. Але проблем не було. Після реєстрації перекусили, пройшли через митницю і потрапили в зал очікування, де місць всім не вистачало і декому доводилось стояти. Тому з одної сторони краще проходити реєстрацію швидше - переваги: менше людей і більше часу виправити ситуацію в разі виникнення проблем, а з іншої - чекати в залі очікувань - не дуже приємне заняття. Потім нас автобусами CityLAZ довезли до літака де всі наввипередки побігли займати місця, оскільки на білетах їх не вказують, хоч при потребі за додаткову плату можна замовити квитки з пріоритетною посадкою. В салоні було достатньо вільних місць, летіли ми Аеробусом 320 (~175 місць).

Менше ніж за 2 години (~ 9:00) при попутному вітрі ми приземлились в Анталії. Білети замовляли заздалегідь тому переліт в обидві сторони обійшовся близько 900 грн (~ 110 $). Досить швидко пройшли митницю, вклеїли візи (для громадян України 30$ або 20 Євро) і хвилин 15 чекали на багаж.

Готель - Dantel Pansion в історичному центрі Анталії - Калейчі, ми забронювали заздалегідь, за рекомендаціями знайомих. Тому нас мали зустріти, так і сталося - на виході з аеропорту був мужчина з табличкою, який посадив нас на таксі (20 Євро). В пансіоні ми поснідали за 4 Євро - типовий турецький сніданок - сир, оливки, хліб, сосиски, омлет, джеми, мед, кава-чай. А потім виріши обійти Калейчі, тут без карти не обійтися, також можна ходити з GPS-навігатором. Вулиці старого міста досить "закручені", і в перший день без карти/навігатора орієнтуватись досить складно, можна навіть свій готель довго шукати. Я так і не навчився орієнтуватись там без GPS за весь час нашого перебування :).

В Калейчі є декілька мечетей, оборонна вежа, годинникова вежа і Адріанові ворота (II ст.), а також безліч магазинчиків, ресторанів та готелів. Першого дня перебування в Анталії нам не давали спокою продавці і офіціанти на кожному кроці запитуючи: "Where are you from?" і "Russian?", але в наступні дні ми навчились на них не реагувати.

Отак ідучи однією з вуличок, хлопець років 20 запропонував завітати до мечеті, ми здивувались цій пропозиції, але не відмовили. Роззуваємось (в мечеть взутим не можна), залишаємо взуття при вході (звідти його ніхто не забере, принаймні всюди так кажуть, і думаю що це правда). Заходимо всередину, розглядаємо орнаменти, інтер'єр, наш "гід" розповідає про призначення певних частин мечеті, значення написів в'яззю, показує цифрове табло з розкладом молитов, годинником і термометром. Виходячи "гід" пропонує вгостити нас чаєм, ми спочатку відмовляємось, але після переконань з його боку, що це прояв турецької гостинності і відмовляти не можна, заходимо в його магазин килимів :), де нам справді пропонують дуже смачний чай, ймовірно з пелюсток троянди, і заодно рекламують килими, майстерно розкручуючи їх так, що перед тим як впасти на підлогу вони ше "парять" деякий час в повітрі. Пояснивши, що ми ще їдемо в Кападокію і якщо залишаться гроші можливо пізніше щось купимо, дякуємо за чай і прощаємось.

Обідали в одному з ресторанчиків в Калейчі, де нам не дуже сподобався сервіс і страви, тому вирішено було знайти на наступний день щось краще.

Ввечері я спробував поміняти євро на ліри і з мене взяли 6% комісії, після цього першим питанням в обмінниках було "Do you have a commission?". І ніде її не було :).

10.04.2011

Вранці обійшли ділову частину міста (ми називали її City), де за даними путівника "Lonely planet" мало бути багато обмінників та банків, а також ресторанчик Guneyliler, про який в цьому ж виданні були дуже позитивні відгуки. Виявилось, що попри схему в путівнику знайти його не просто, бо на будинках практично відсутні таблички з назвами вулиць і номерами будинків, не сильно помагав і GPS, хоч, як виявилось потім, на карті була точка з даним рестораном :), але я її чомусь там не шукав. Десь за годину, обходивши все City, ми його таки знайшли.

Повертаючись до готелю ми побачили (перший раз за 2 дні!) групу росіян, які крім мови відрізнялись від інших досить відвертим одягом, як на мусульманську країну. Як виявилось потім, це властиво багатьом туристам з пострадянських країн. І виглядає досить дико, хоч всюди рекомендується одягатися скромніше, їдучи в Туреччину, і не через те, що це створюватиме незручності для туристів, а просто з поваги до культури країни де вони відпочивають.

Квитки до Гореме керівник нашої групи замовив через Інтернет ще в Україні, але на ці дні прогнозували дощ і низьку температуру. Тому було вирішено їх поміняти на іншу дату. Ми запитали про це в Ямана - власники готелю, він передзвонив в компанію, де ми брали квиток, і сказав що поміняємо. Після цього ми поїхали з ним в City, добре що не самі: представник компанії ні слова не розумів англійською. Нам видали нові квитки, за які ми тут-же заплатили (Анталія-Гореме біля 40 TL), а гроші по обіцяли повернути на картку (за якою купували попередні) на протязі тижня. Дещо переживали чи справді вони повернуть, але як виявилось, ці переживання були марними, бо після повернення з Кападокії ми дізнались що гроші вже зараховані на картку.

Цього дня вирішено було відвідати водоспади: Верхній та Нижній Дюден (Duden Selalesi, Selalesi - водоспад). Біля першої години з автостанції Dogu Garaji, яка зараз на ремонті, тобто замість неї є лише велика яма в землі, а точніше з західної її сторони ми сіли на автобус до Верхнього Дюдену.

Дещо про транспорт: таксі є майже всюди, як і кнопки на стовпах, щоб їх викликати, також в Анталії є трамваї (дві вітки), автобуси (1.75 TL) і долмуші (маршрутки, 1.75 TL), які відрізняються хіба розмірами. В автобусах/маршрутках є GPS для пасажирів, іноді вони навіть працюють, насправді якщо в вас немає свого - дуже корисна штука. Щоб знайти потрібний вам, краще питати водіїв, хоч англійської вони не розуміють: просто сказати "Duden Selalesi?", якщо відповідь буде "Duden Selalesi.", це означає що їде :) . Ще можна запитувати у продавців магазинів біля Dogu Garaji, чи вашої зупинки, вони краще розуміють англійську, деколи вони самі розпочинають розмову, щоб зацікавити клієнта. Ще одне зауваження: молодь зазвичай краще розуміє англійською.

В нашому автобусі знайшлась дівчина, яка знала англійську, і ми попростили її пояснити водію, щоб сказав нам де буде водоспад. Хоч турки самі досить добре ставляться до туристів і почувши де ви їдете з радістю допоможуть вам. Водоспад виявився дуже красивим, людей було порівняно небагато, тому ми сповна могли насолодитись побаченим. Вхід 2.5 TL.

Далі ми поїхали до Нижнього Дюдену, який знаходиться на узбережжі і теж дуже мальовничий.

18.00 - вечеряли в Guneyliler. З вигляду це звичайне кафе, хоч всюди чисто, багато місця і лаваш готують в вас на очах. В перший день нам сподобалось все: обслуговування, великі смачні порції, "бонуси" від закладу. Як нам пояснили "бонуси": аджика в листках салату, лаваш, масло, салат з помідорів і огірків, чай - безплатні, хоч в наступні дні брали з нас дещо більшу суму ніж ми мали б заплатити, приблизно на 5-10 %. Це погіршило враження і відбило бажання залишати чайові, але всерівно ми ще не раз туди поверталися: дуже смачні шашлики, привітний персонал і затишність закладу робили свою справу :). Порівнюючи ціни і якість з кафе в яке ми ходили в перший день, і фастфудом на куті де повертає трамвай з вулиці Ататюрка в сторону Годинникової вежі, переважав однозначно Guneyliler.

11.05.2011

Близько 10.00 біля Dogu Garaji (зі східної сторони) сіли на маршрутку до Аксу (Aksu), біля якого знаходяться руїни древньогрецького міста Перге (Perge) II ст. до н.е. Запитувати варто саме про Аксу, оскільки на запитання про Перге ніхто нічого толком не міг відповісти. Виходимо в Аксу, запасаємось водою. Переходимо дорогу через міст і йдемо на північ трохи більше кілометра. Першими нам відкриваються руїни театру, який був на реставрації, та стадіону, де водяться черепахи. Вхід в музей коштує 15 лір. Вражає гарно збережена Агора, лазні та вулиця з колонами, яка закінчується фонтаном. Також тут є міський водопровід, в який швидше за все залазити не можна (вхід виглядає як сіра металева загорожа навколо ями), але я спробував, і виявилось, що там живуть кажани :). На пагорбі, що за містом, ми крім залишків фундаментів знайшли також базиліку, непогано збережену всередині, де хтось з місцевих зробив сарай для кіз. Також звідти відкривається непоганий краєвид на Перге і околиці, зокрема гірські вершини покриті снігом.

16.00 - повертаємось до траси, біля зупинки з розкладом руху маршруток до Анталії сідаємо в кафе і замовляємо айран - турецький кисломолочний напій, який добре втамовує спрагу, такого смачного айрану ми більше ніде не зустрічали.

20.00 - вечеряємо в Guneyliler.

12.05.2011

9.30 - виписались з готелю, але попросили залишити речі, оскільки мали на вечір квитки в Гереме (Goreme).

10.00 - з Dogu Garaji їдемо автобусом на водоспад Куршунлу (Kursunlu), як виявилось через верхній Дюден. Куршунлу - це ціла система водоспадів, а заодно і парк з місцями для пікніків. Вхід, наскільки пам'ятаю - 15 лір. Назад вертались автобусом через Аксу близько 15.00. Тобто можна було за один день відвідати Верхній Дюден, Куршунлу і Перге.

16.00 - обід в Guneyliler. Після обіду крім звичайних вологих серветок, нам запропонували чергову атракцію -на виході помити руки з пляшечки :).

17.00 - трамваєм поїхали до анталійського археологічного музею (Antalya Archeological Museum), вхід 15 лір. Але туди ми не потрапили, він працює лише до 17.30. Натомість пішли на гальковий пляж поблизу кінцевої зупинки трамваю і музею.

19.00 - забрали речі з готелю. Пішли до представництва автобусної компанії Metro чекати на "сервіс" - безплатну маршрутку до автовокзалу.

20.00 - виїхали з Анталії. На вході в автовокзал всіх чомусь провіряють ручним металодетектором. Автобус досить комфортабельний - в кожного свій телевізор з навушниками і слотом для карток пам'яті, досить зручні крісла. Пропонують воду, чай, каву, тістечка і банани. По дорозі зупинялися в 1 і 5 годині, біля автостанцій-магазинів. Водій та персонал англійською не розмовляють.

13.05.2011

В Невшехірі (Nevsehir) на автобусній станції в автобус зайшов чоловік і англійською спитав чи тут є 4 людей, що їдуть в Гереме, ми відповіли, що це ми, і він сказав, що тут потрібно виходити і нас пересадять на інший автобус. В цей час персонал з нашого автобуса десь "пропав", як виявилось потім - вони садили місцевих на маршрутку до Гереме, а про нас "забули". Нічого не підозрюючи ми вийшли. Нас запросили в офіс якоїсь місцевої туристичної компанії і почали "тулити" екскурсії по Кападокії і готелі в Гореме, сказавши, що його друг повідомить нас про автобус до Гореме, який приїде через пів години. Нас спочатку зацікавив Green Tour (Дерінкую, Іхлара ті ін.), який коштував 70 лір з людини, потім ціна помалу впала до 50 :), але викликала підозри спроба взяти з нас завдаток. Так як там не було жодної конкуренції, а в цінах ми не орієнтувались, то платити не спішили. А продавець турів переключився на щойноприбулих бразилійок. Потім ми почали подумувати про те як добратися до Гореме. Я знайшов представництво Metro на автобусному вокзалі, показав квитки і спитав чи по них можна доїхати в Гореме, мужчина який сидів за стійкою нічого мені не відповів і цнотливо ховав очі, натомість він щось переговорив з "другом" продавця турів, який сказав що автобус зараз приїде. Бразилійки теж вагалися, ми почали з ними розмову, вони розповіли, що теж їдуть в Гереме, в нас виникла думка взяти їх з собою, але продавець турів, їх відкликав якраз в момент, коли його друг сказав нам, що автобус вже прибув. Автобус був не Metro, але нас взяли, після того, як "друг" переговорив з персоналом. В 8.30 ми були в Гереме.

Висновки: тур ми таки купили в іншій компанії за 60 лір, за що на нас дещо образився власник готелю де ми зупинилися, який пропонував нам тур за 70 :) - тут це стандартна ціна, і довелося вносити завдаток, але принаймні ми вже орієнтувались в цінах, і знали куди звертатись в разі чого. Хоч ціну в Невшехірі нам пропонували нормальну, збивали з толку методи агресивного маркетингу, і те, що нас так нагло затримали на годину. Тому тим, хто їхатиме подібним маршрутом, варто мати на увазі такі ньюанси, як мінімум зекономите час і нерви. Усне звертання в Metro в Гереме нічого не дало, навіть більше: коли ми купували квитки "Гереме - Анталія", нам знову сказали, що автобус прямий (без пересадок) , а до Невшехіра везли мікроавтобусом, а там ми пересідали.

8.30 - в Гереме на автобусній станції в центрі містечка є безліч приватних турагенцій, з написам Free Information (Безплатна інформація), ідея проста - заманити клієнта і продати тур :). Є і Official Office (щось на зразок муніципальної довідкової), де можна дізнатися про готелі і отримати безплатну карту Гереме і околиць, хоч, як виявилось, це теж організація від "спілки" власників готелів і мета в принципі та сама. Пізніше симпатичні карти нам дали в турагенстві біля повороту на Open Air Museum (Музей під відкритим небом), ми просто йшли повз нього, вийшла жіночка і запропонувала нам карти, як рекламу.

Ми зупинились в Melek Cave Hotel (номери double і twin по 60 лір, тобто 30 з людини), хоч наші номери і не були печерою, зате снідали в перший день і часом заходили на WiFi в приміщення, де живуть господарі, яке справді було рукотворною печерою в пісковику.

11.00 - пішли оглянути Червону та Рожеву долини. Дійшли до села Чавушін (Cavusin), де в скельному масиві видовбане ціле місто вражаючих розмірів з вершини якого видно "будиночки фей". Пообідали в кафе під відкритим небом зліва від дороги, якщо йти від Гореме повз цвинтар, не доходячи до скельного міста. Дуже сподобалось: нам розповіли як роблять айран, виявилось, що це кисле молоко з сіллю і водою. Рагу з овочів і ягнятини подали на великій металевій тарелі, а розмістились ми під навісом на килимах в позі лотоса, вийшло дуже класно і з присмаком автентики :). До Гореме повертались автобусом.

14.05.2011

10.00 - купили білети в Анталію і вирушили в сторону Голубиної долини, вже в самій долині з досить таки нерівним рельєфом бачили жінок років по 70-80 з трекінговими палицями які впевнено, хоч і неспішачи, в супроводі інструктора прямували вгору!

12.00 - відвідали Учхісарський замок (Uchisar Castle), що представляє собою досить високу скелю посеред міста, з чудовим краєвидом, її видно навіть з дороги, що веде до Рожевої долини повз Музей під відкритим небом в Гореме. Вхід 5 лір. Далі попрямували до Долини любові, а звідти до Гореме. 16.00 - вечеряли в ресторанчику, де нам серед інших приправ принесли гранатову олію, яка за смаком більше схожа на концентрований гранатовий сік і смачна сама по собі :).

18.00 - вирішили знайти обмінники, але виявилось, що поміняти гроші можна лише в одному банку біля автовокзалу, який був вже закритий. Піднялись на гірку з чудовим видом на Гореме та околиці, особливо гарними вони були в променях сонця, що заходить.

20.00 - смакували кападокійським вином.

15.05.2011

9.30 - почався Green Tour, на моє здивування майже всі місця в мікроавтобусі були зайняті. Спочатку на оглядовому майданчику поблизу Гореме нам показали Голубину долину і англійською розповіли про історію цього краю та походження таких дивних форм рельєфу. Далі поїхали в Дерінкую (Derinkuyu), де знаходиться одне з найбільших в Туреччині підземних міст близько 10 поверхів в глибину. Розміри та інженерні рішення, як на той час, просто вражають, і це попри те, що туристам показують лише невелику частину колишнього міста. Потім ми відвідали Долину Іглара (Ihlara Valley) - каньйон зовсім не подібний на бачені нами раніше в Кападокії, пообідали. Обід включений в ціну екскурсії, на диво ситний і смачний, як другу страву можна вибрати курку, форель з гарніром і ще щось. Ми замовили форель і залишились цілком задоволені :). Далі нас повезли в печерний монастир. Попри побачені до цього церкви, які збереглися значно краще, і долю цього монастиря: тривалий час був каравансараєм - щось на зразок мотелю (звідси і дірки-мангали в підлозі), він не міг не справити враження: одна з церков виглядала просто розкішно - з колонадами, балконами, різьбленнями. Останнім пунктом була оніксова фабрика, де за правильну відповідь на питання я виграв оніксове яйце :).

18.00 - вечеря, спробували знамениту кападокійську страву - рагу в глиняних горщиках, які при вас розбивають, сподобалось. Музей під відкритим небом так і не відвідали, за браком часу - буде причина повернутись :). Забрали речі з готелю, господар провів нас аж на вулицю, попрощалися.

21.00 - виїхали з Гореме. Помітив цікаву особливість - за туалет чомусь платять на виході.

16.05.2011

7.00 - Анталія.

13.00 - пішли "на екскурсію" в супермаркет. Перший раз пішли в кондитерську (по дорозі від Калейчі до Догу Гаражів). Враження: ніякого смаку один цукор :), і невідомо як платити: з одних взяли гроші зразу, а з інших, коли ми вже виходили. Але один раз піти вартує. Ввечері прогулювались набережною в напрямі руху трамваю.

В центрі на площі між годинниковою вежею і вулицею Ататюрка до нас підійшов чоловік на вигляд років 35-40 панкуватої зовнішності і почав питаннями "Русский?" і "Можно вас на минутку?", а після того як ми вперто йшли далі і не звертали уваги спитав прямо "Гашиш курите?", і сильно здивувався, коли ми відповіли що ні.

Домовились з Яманом, що він на ранок замовить нам машину на прокат.

17.05.2011

9.00 - після сніданку біля входу в готель нас вже чекав Renault Clio Symbol. Виїжджати заплутаними вуличками з Калейчі довелось самим, благо, що були 2 GPS і хлопець за кермом прикидав як звідси виїхати вже декілька днів перед цим. Перша проблема - не зрозуміли як включати задній хід, добре, що недалеко від'їхали. Повернулись, запитали.

Машину брали восновному, щоб побачити лижний курорт Саклікент (Saklikent), що знаходиться приблизно за 50 кілометрів від Анталії на висоті 2000 метрів над рівнем моря. Дорога до нього виявилась дуже мальовничою, цікавою і в дуже доброму стані, трохи закладало вуха, при наборі висоти. Сам підйомник знаходиться біля одноіменного села, нажаль снігу практично не було, тому нічого не працювало. На вершині побачили обсерваторію. Також недалеко є місця, де видобувають мармур. Було досить прохолодно і вітер.

Зауваження: в мене на GPS був ще якийсь Саклікент, тому бажаючим туди поїхати варто уточнити місцезнаходження саме цього курорту, те ж стосується і Термесоса та інших географічних назв, якими часто називають готелі, ресторани і т.п.

Потім поїхали в Термесос (Termessos) - непогано збережене давьогрецьке місто в горах. Вхід 5 лір. Намотавши після каси кілометри серпанитином, ми нарешті потрапили на стоянку біля підніжжя міста, тому громадським транспортом туди навряд чи можливо добратись. З особливостей: гарне розміщення з чудовими краєвидами, добре збережений амфітеатр, мавзолеї, а також некрополь - цілий схил обставлений величезними кам'яними саркофагами в ріст людини.

Витрати на машину: оренда - 70 лір, 15 літрів бензину - 63 ліри, і якщо брати не через Ямана доведеться залишити 500 $ як заставу.

18.00 - вечеря на набережній над обривом, дорого але смачно.

18.05.2011

Поїхали автобусом на Lara Beach (Пляж Лара) - громадський піщаний пляж, досить чистий, безплатні передівалки, душі (відкриті), туалети, місця для пікніків. Так як не сезон - ніхто не купався, і взагалі було лише декілька туристів, які просто дивились на море. Ми таки вирішили скупатись, вода була досить теплою, якщо плавати. Пожаліли, що не ходили купатись раніше.

Повернулись в готель. Пішли за подарунками.

Цікавий випадок вийшов з купівлею гаманця - продавець вперто хотів 40 лір, після п'ятихвилинних торгів скинув тільки 2, я ж хотів 35. Не домовившись ми вийшли, якісь мужчини біля магазину сказали нам, що віддасть дешевше, але ми не звертали уваги, не пройшли і 30 метрів, як продавець вийшов на двір і крикнув, що віддасть за 35 :). Потім про такий спосіб торгів я прочитав у вже згадуваному тут путівнику "Lonely planet", насправді, як виявилось незамінна річ.

Підвечір поїхали трамваєм на гальковий громадський пляж Конялті (Konyaalti), тут крім нас плавав ще один турок. Просиділи до заходу сонця.

19.05.2011

Таксі до аеропорту. В аеропорту упаковка багажу платна, пробують надурити на різниці курсів, тому будьте уважні. Київ. В Жулянах на митниці нікого не перевіряли. Зразу пропонують таксі до вокзалу за 100 гривень (проти 30-40, якщо викликати по телефону), виходимо в місто